На цю країну вказав мені перст святого рандому в обличчі однієї кльової людини. Я до того, насправді, навіть і не планувала відвідувати її (у всякому разі – в найближчий час). Але містер Рандом вдало вгадав, і моєму задоволенню (а отже і подяці) не було меж.
Що вам треба знати про Фінляндію. Це одна з найкрасивіших країн, де я поки що була. Природа просто фантастична. Країна тисячі озер. А ще – країна тисячі лісів, скель і глибокого неба – такого, що, здається, можна рукою дістати. А ще це – випробування для алкашів типу мене, тому що продаж алкоголю тут регулюється державою і досить жорстко. Наприклад, в звичайному супермаркеті ви не знайдете нічого міцнішого за сидр чи пиво (максимум, що я бачила – сидр 4.5%, пиво найміцніше приблизно на тому ж рівні). Більше того, в період з 21 по 9 години заборонений продаж напоїв міцніших за 2.8%. Ви спитаєте – а що ж може взагалі бути такої міцності? Виявляється, багато чого, навіть вино:) Так, тут є “деалкоголізоване” вино міцністью від 0.5 до (якщо не помиляюсь) 2.5%. Не знаю, що з ним роблять, щоб видалити святі “обороти”, але на смак воно страшенно гидке. Як вони його пʼють (а пʼють же!) – я хз. А от міцні напої можна придбати лише у спеціальних магазинах Alko, які, по-перше, працюють з 10 і десь до 18-20 години, а по-друге, знайти які не дуже тривіально, бо зазвичай вони непримітно десь заховані (дяка гугл-мапам, що вказали мені шлях істинний). Там ви вже можете дозволити собі все, що дозволяє ваш гаманець (бо коштує воно ніхера собі) і вік. Короче, якщо ви прихильник алко-турів – у Фінляндії на вас чекає челлендж:) Кажуть навіть, що фіни їздять в Росію пити їх фінську горілку (бо доступніше і дешевше).
Так, у Фінляндії все дуже дорого. Від слова “дуже”. Десь як у Данії або Норвегії.
Наприклад, що стосується проживання. Не те щоб я не фанат хостелів чи квартир (хоча ніколи в них не зупинялась), але коли ти подорожуєш один, хочеться максимального комфорту з мінімальним гемором і ризиками. Тому для мене поки двері відчинені тільки в готелях (ну, далі побачимо, наскільки я здурію:)). Вартість ночі в “середнячковому” готелі поблизу від центру (а сенс жити в єбєнях?) – в середньому 80 євро (залежить від міста).
Ще варто зважати на те, що це все-таки північ, і світловий день тут, м’яко кажучи, трохи відрізняється від звичного нам. Спочатку дуже дивно було, що в опів на 11-ту надворі ще світло, тільки легенькі сутінки. За кілька днів звикла. Хоча в номері зашторювалася наглухо – бо прокидатися о третій ночі від світанку якось не дуже прикольно.
З транспортом проблем нема, з купівлею квитків також – завжди можна придбати квиток або у касі, або (що, як виявилось, навіть дешевше) – безпосередньо у водія в автобусі. Зазвичай можна розрахуватись карткою. Master Card працює на ура. Для тих, хто не може жити без інтернету – якщо ви абонент life:), то за послугою Travell Life (або як вона зараз зветься “Легкий роумінг”) 1 Mb в роумінгу – 2.65 грн (в мережі Elisa), чого особисто мені вистачало з головою.
А ще Фінляндія досить сильно вплинула на мене свого часу в музичному плані – адже тут народилось безліч чудових метальових банд (до прикладу – ті ж геніальні Amorphis).
Отже, в мене був план відвідати в короткий термін найбільш цікаві міста та місця, а також поздоровкатись з самим Сантою
Гельсінкі
Одне з найгарніших великих міст, що я бачила. Лондон йому, звичайно, не переплюнути, але все ж. Заворожлива архітектура, чистота і, звичайно ж, чайки. З аеропоту до центру міста ви можете за півгодини легко дістатися автобусом, вартість щось близко 6.5 євро. Автобуси ходять досить часто, приблизно раз на 20-30 хвилин, зупинка – прямо навпроти виходу з терміналу.
Турку
Далі я поїхала автобусом в Турку. До речі, на відміну від тієї ж Британії чи Німеччини, в Фінляндії більше розвинені автобусні транспортні сполучення, ніж залізничні (у всякому разі, мені так здалось, бо на більшість маршрутів той же гугл мені пропонував автобус).
Турку вважається найстарішим містом Фінляднії. А ще Турку – “різдвяне місто”, кажуть, тут встановлюється головная різдвяна ялинка. Тут знаходиться шведський замок Або – дуже старий і досить гарний. А ще – порт. Саме місто приємне і симпатичне, але трохи, як на мене, нудне – найцікавіші місця можна побачити за півдня, а вцілому робити там нічого (хіба що покемонів ловити, ліл)
Ще тут я знайшла пам’ятник Леніну:)
Раума
З Турку попрямувала в Рауму. Це невелике, стареньке містечко з переважно класичною фінською дерев’яною архітектурою, дуже тепле та сонячно-комфортне. Місто на один день, але цей день того вартує.
Та це не все. Поблизу Рауми знаходиться одне з най(пробачте)охуєннійших місць в світі. Всього в 20 км розташований некрополь епохи бронзової доби – Sammallahdenmäki (вибачте, без перекладу). Віднесений до пам’ятників ЮНЕСКО. Якби я могла передати свій захват від відвідування цього місця цензурними словами – я б це зробила. Але там трохи є на відео, а трохи ви можете додумати:)
Цікавий факт: щоб дістатись до (перепрошую) Sammallahdenmäki, вам потрібна або автівка, або трішки витримки і часу.
Так от, якщо ви подорожуєте автівкою – можете просто загуглити, там шлях очевидний.
Якщо ж ні (як робила я) – їдете автобусом до села Lappi, потім херачите 5 км. Пішки. А якщо в сонячну погоду в липні – то в +30 в пеклі. Там ще, здається, від тої зупинки в сторону некрополя шось їздить час від часу (у всякому разі я бачила знаки автобусної зупинки), але не впевнена (бо самих автобусів таки не виділа). Тому хєрачить – дієвий варіант:) Воно того настіко вартує, шо най його шляк трафить, чуваки:)
Фото:
Порі
Автобус мене віз далі по західному узбережжю, і тут настав коллапс. Виявилось, що мої старенькі, латані-перелатані навушники мене взяли і підвели – після останнього ремонту кабеля звук став як гівно. І якщо я деякий час ще терпіла, то після того, як почула, що вони не витягують деякі (дуже, зауважте, важливі) частоти в одній пісні – терпець увірвався. Я приїхала в Порі і першим ділом кинулась шукати магазин аудіо-техніки чи щось подібне. З того часу я – власник Sennheiser Momentum 2 за 170 євро (насправді вони коштуют більше, але мені продали з уцінкою, бо коробка була пошкоджена). Короче, навушники – бімба. Але не відволікаємось:)
Так от, Порі. Саме по собі місто реально кльове, є типові дерев’яні будинки, є сучасні нові; являється місцем проведення найстарішого у Європі джазового фестивалю Pori Jazz. Окрім цього, там є дуже кльовий парк, просто один з найкращих парків, що я бачила – на його території навіть є міні-зоопарк, цілком відкритий і безкоштовний. Ще купа дитячих майданчиків та і просто дохєра гарних місць (як для прогулятись, пробігтись, так і посидіти на травичці з друзями).
Юютері
Але у Порі (точніше неподалік, всього 20 км) є ще одна фішка – пляж Юютері. Який вважається одним з найкращих піщаних пляжів Європи.
По-перше, це не просто берег з піском, це – національний природний парк. Пісчані пагорби, сосни – навіть трохи схоже на Юрмалу (ну, затока Балтійського моря все ж таки). Море (точніше, затока) там, як і личить балтиці, мілке. До піздєца. Короче, я впеше зробила неможливе – кинула речі напризволяще і пішла купатись. І йшла, йшла, йшла… Довго йшла, метрів сто, не менше. А води – ледь цицьки прикриває. Ну, я навіть поплавала з півгодини (в той же час намагаючись десь вдалині вгледіти мій шмот). Море несолоне і дурне – тобто на такій відстані від берега вже дофіга хвиль, такий лабух, як я, спокійно не попливе, бо весь час “накриває”, а під берегом – по коліна, не комільфо. Але пляж крутий, а мої шмотки не вкрали:)
Тампере
Наступна зупинка – Тампере. Одне з найбільших міст Фінляндії, авто- та залізничний вузол. Дуже красиве та старе місто, в якому я б залюбки зупинилася, але, на жаль, графік не дозволяв. Тому у мене було близько 3-4 годин, щоб погуляти, бо на мене чекав мій потяг на північ. До речі, тут я вперше відвідала магазин Alko (дяка гуглу, знайшла). Зашла в нього, як до бункеру КДБ – кругом тиша, пустота і тільки бухлішко в три ряди. І думка, що тебе знімає щонайменше п’ять прихованих камер. Ну, нічо, “фінку” і якесь непогане вино купила. Але відчуття, що ти – прибулець, не покидало аж поки не залишила приміщення.
А, ще, як виявляється, з 1961 року Київ є містом-побратимом Тампере (!!!)
Рованіємі
Єдиний потяг за всю подорож (ну, і назад). Більш того – квитки довелось купувати наперед, і мені їх прислали в паперовому вигляді (!), прямо такі лампові. І коштувало це дохєра, а точніше – 95 євро туди і 115 – назад. 7 годин їзди в один бік. Думала – ну, всьо, перечитаю все, що є на “кіндлі” вздовж і впоперек. Як би не так. Не хотілось нічого. Першу годину-дві ще читала. Потім пішла до вагону-ресторану, пила вино і робила вигляд, що читаю (бо в голову нічого не лізло). За вікном було красиво, швидко, а віз мене потяг далеко-далеко.
А опівночі я приїхала до Рованіємі – було ще досить світло, в місті навіть майже не вмикали ліхтарі.
Наступного дня – селище Санта Клауса. Від Рованіємі – всього 20 хвилин міським автобусом – і ви в самому серці Лапландії, в резиденції Санти! Санта приймає цілий рік, без вихідних. Звичайно, пік припадає на різдво – уявляю, яка вакханалія відбувається в той час. Ну, в липні було не людно, я простояла всього хвилин 15 в черзі на аудієнцію. Перед входом мене зустріла гномик, розпитала, шо я звідки. А потім трапилось диво. Те диво, якого я не мала в дитинстві і не могла навіть уявити, що отримаю через багато років. Чуваки, він існує! Я спілкувалась з ним хвилин п’ять, ми розмовляли на різні теми, він навіть спочатку намагався говорити українською (досить пристойно, до речі), за що я його трошки потролила:) А потім він мені підписав листівку – бо в мене в той день якраз був день народження. Я ненавиджу свої ДР і не святкую, але листівка від Санти – то найкраще, що могло трапитись зі мною в саме цей день.
Ось відео нашого спілкування ^_^
Ще, звичайно – полярне коло. Постояти на ньому та сфоткатись – майже половину життевих цілей досяг.
На жаль, Санта Парк був закритий на реконструкцію, тому назад я просто шла пішки 7 км, а навколо було охуєнно. От справді. Північ, полярне коло, +25, літо, сонце, небо – хмари аж руками збирай, кришталеве повітря і невловиме таке солодке тремтіння атмосфери.
Рованіємі сам по собі нічого не представляє, місто як місто. Невелике, з житловими масивами та супермаркетами. Цікава в ньому церква, точніше не стільки сама церква (яка до того ж була зачинена на ремонт), а парк біля неї і озера неподалік. По-перше, він дуже красивий, по-друге, забавно було читати надписи на табличках, по-третє, там зі мною наполегливо намагався спілкувались якийсь мужичок, шо ні в зуб ногою англійську. У нього до багажника велосипеду була причеплена якась жовта квітка – хороший, мабуть, дядя:). Ще водойми, безліч водойм, люди навіть купались, загоряли (тільки уявіть – полярне коло, а люди купаються!)
На жаль я не потрапила ні на білі ночі, ні на північне сяйво (перші закінчуються десь у червні, а друге починається в жовтні). Але оскільки це це найпівнічніша точка, де я побувала, то уявіть, який там світловий день був в кінці липня. Опівночі – ще видно, о третій – вже видно. До речі, що приємно вразило в фінських готелях – штори кругом щільні, зашториш – як в домовині.
Далі знову потяг до Тампере. Хоча тут я трошки про**ала. Коли планувала подорож, думала, що на зворотньому шляху ще потусуюсь в Тампере, але часу виявилось мало, тому я після потяга, поблукавши з півгодини, пішла на автовокзал і поіхала в Гельсінкі. Хоча могла б тим самим потягом поїхати, яким їхала, бо він якраз до Гельсінкі йшов (чим заощадила б собі години дві-три). Ну, таке.
Порвоо
Старовинне (друге після Турку) і дуже-дуже красиве містечко неподалік Гельсінкі (година автобусом). Мене зустріла роздовбана автобусна станція (я, до речі не згадувала, але в більшості невеличких містечок тут автобусні станції не менш роздовбані, ніж наші). Але саме місто! Горбистий ландшафт, дерев’яні будиночки, вузькі вулиці – якщо вам хочеться саме тої, канонічної Фінляндії, то вам, беззаперечно, сюди. Покаталась на катері – дуже гарно, рекомендую.
Таки знову Гельсінкі
Окрім самого міста, поруч є фортеця Суоменлінна (або Свеаборг), що розташована на островах поблизу. Дістатись туди можна на паромі за хвилин 15, вартість – 7 євро в обидві сторони. От туди я й сганяла в останній вечір. Там дуже кльово, подивіться відео:)
А потім був автобус в аеропорт, і було страшенно сумно, навіть плакати хотілось (до того ж дощило). Одним словом, Фінляндія – це місце, в яке хочеться повернутись ще до того, як ти його покинув…
—
І в якості бонуса – відео. Сорі, воно 20 хвилин (я й так скорочувала, як могла). Але там є кльова музика, тому нудно не повинно бути:)
п.с. У звукоряді використовувалась музика фінських банд: Amorphis, Rapture, Astral Sleep, Before the Dawn, Charon, Reverend Bizarre, End Of You, Taatsi, Kausalgia
lissmouse 