Італію я відвідувала в жовтні. По-перше, тому, що не спекотно, по-друге – основний нерест туристів закінчився, і можна більш-менш спокійно потусити в найбільш популярних місцях (на зовсім єбєня цього разу мій маршрут не був розрахований). Та і вцілому маршрут був доволі простий: Венеція, потім по півночі на захід, потім – у центральному напрямку, і з Риму – домів. Нажаль, географічні особливости (її довжина) Італії не дозволяли в корокий проміжок часу багато куди поїздити.
Із загального
Готелі в Італії – гівно. Реально, найгірші готелі серед тих країн, де я була (а я зазвичай зупиняюсь тільки в готелях, airbnb поки що стрьомно; і завжди обираю середньостатистичний 3-зірковий готель неподалік від центру). В кімнатах обмаль розеток. Максимум дві. Мені цього зазвичай недостатньо, бо треба заряджати купу девайсів (акумулятор від фотика, лаптоп, телефон, акумулятори від го-про, плеєр). Трохи виручає лаптоп, в якому 2 юсб-роз’єми, але ті ж акумулятори через юсб заряджаються страшенно довго. Далі. Самі кімнати – таке. Хоче для мене це не дуже суттєво, мені аби поспати та помитись. А от щодо помитись. Майже у всіх готелях душова кабіна була така мерзотна на вигляд, що реально стрьомно було заходити, більш того, часто це навіть не кабіна була, а просто відгороджений ширмочкою квадратний метр в туалеті. Я подібне до того тільки один раз бачила у Фінляндії, а тут це тіпа норм. Зате у всіх готелях в туалеті є біде!
Міжміський транпорт в Італії більш-менш хороший. Звичайно, рівень комфорту потягів не дотягує до британського, але все ж. Дуже мало дублювання оголошень на інфо на табло в потягах на англійську. Якби не гугл мапи, я б, мабуть, губилась трохи. До речі, про гугл мапи. Якщо в тій же Данії я тільки по ним і пересувалась, то тут все було складніше. Маршрути та розклад, що мені пропонував Гугл, майже ніколи не співпадали з реальністю. Тому рекомендую чекати сайти перевізників і не довіряти гуглу. Придбати квиток легко можна в автоматі, розрахуватися можна картою, жодного разу не довелось купувати квитки в касі. Для мене як соціофоба це досить важливий пункт.
Метро. Користувалася тільки у Мілані та Римі. Саме метро (всередині) – таке собі, ні про що. А потяги добротні, сучасні.
Їжа. Саме так, я пишу про їжу. Бо я дійшла до ручки дожилася до гастриту, і в цю поїздку питання харчування було дуже гострим. Короче, якщо ви турист, і у вас проблеми зі шлунком – вам буде тяжко в будь-якій країні, це факт. Бо в будь-якому разі, якщо ви не готуєте самі, а харчуєтесь в закладах, вам майже ніколи не вдасться знайти їжу, що вам дозволена. Тому або везіть з собою вівсянку та просіть окріп, або терпіть (як я). А стосовно їжі – самі знаєте – різного роду пасти, піцци, овочі, морозиво, на кожному кроці якийсь ресторанчик або кафешка. Оскільки я не дуже розбираюсь у видах пасти (точніше не розбираюсь взагалі), а сьорбати довжелезними вермишелинами перед обличчям публіки якось не комільфо – завжди замовляла страву під простою назвою pasta – то значило такі трубчасті макарони, їх зручно їсти 🙂 Інші слова до сих пір обходжу стороною.
Алкоголь. Улюблена тема. З цим в Італії все добре 🙂 Не сказати, щоб вино було мега-дешевим (як я сподівалась, маючи досвід Барселони), зате його придбати можна будь-де і будь-коли. Часто в центрі міста є багато дрібних магазинчиків-бістро, що працюють до 11-12 ночі.
І наостанок. Найгірше. Машини. Якщо ви були в Києві в районі Бесарабки/Льва Толстого вдень – ви зможете уявити маштаб трагедії. Всі. Ось просто всі-всі міста, де я була в Італії, запарковані по самі гланди, в місцях, споруджених для цього і не дуже. Корита стоять кругом: на площах, на тротуарах, на узбіччях, майже в тебе на голові. Якщо забороняючі знаки і є – всім на них чхати.
Інтернет. Придбала місцевий пакет, щось близько 10 євро за пару гіг. Більш ніш достатньо. В готелях інтернет більш-менш, але скоріше менш, тому часто користувалась мобільним
А так вцілому Італія кльова 😉 Тож далі – деталі
Венеція
Країна мене зустріла якоюсь розхлябанністю і незрозумілістю. Я прилетіла до Венеції ввечері, вийшла з терміналу і пішла шукати автобус, що мав мене довезти до міста. Ніяких вказівників не знайшла, тож просто розпитала у якогось працівника аеропорту, що куди. І ось я – у Венеції. Заселилась до готелю та повешталася нічним містом. Готель знаходився близько центру, навколо – ресторанчики, магазинчики та купа палаток з сувенірами. Що добре – все працювало до опівночі, тому вінішка я без проблем змогла прикупити перш ніж йти додому 🙂
Венеція кльова. Але цієї кльовості настільки багато, аж нудно. Канали, мостики, гондоли, вулички, знову канали, знову мостики… Дуже гарно, але швидко набридає. Як на мене – місто на один-два дні. Якщо, звичайно, тільки гуляти, як то робила я. Дуже затишно. Я просто безмежно фанатію від вузьких вуличок старої Європи, а також водоймищ, тому Венеція в цьому плані – просто ідеал. Окрему увагу варто приділити островам. Їх близько десяти. Я їздила на Бурано. На більше не вистачало часу (хотіла ще на Мурано та декілька інших). Це мальовничий острів з яскравими кольоровими будиночками, що славиться виробництвом мережив. Невеликий за площею (за годину можна обійти), але страшенно гарний (так, в мене слабкість до кольорової архітектури). Добратися до нього можна типовим річним автобусом, поїздка в обидві сторони коштує 7 євро.
Наступною точкою був Мілан – через Падую та Верону.
Падуя
Єдина думка, що у меня билася покаліченою птахою в глові була “ето піздец”. Древнє місто, з багатою історією та архітектурою ці чуваки перетворили на.. звичайнісінький базар. Так-так. В центрі міста по периметру красивого скверу (фонтанчики, білі стовпи в романському стилі, травичка) – реальний базар я-ля райцентр мухосранськ. З трусами-носками, окулярами, саджанцями, джинсами. Та і в інших місцях незграбно наліплено якихось кафешок та магазинів. Хотілося сісти й плакати – я ж бо сподівалась побачити щось майже античне, а воно он як виявилось. Але все ж місто кльове. Тільки б базар звідти забрати)
Верона
Ну, бути в Італії і не побачити “той самий” балкон, під яким Ромео лабав на гітарі Цоя співав серенади Джульєтті – то не бути в Італії. Звичайно ж, нічого такого не було, але в тому самому подвірʼї завжди купа туристів, а при бажанні (не безкоштовно, звичайно) панянки можуть вийти на балкон та помахати ручкою. Окрім цього у Вероні збережена архітектура, зокрема амфітеатр, залишки фортеці, античний міст Понте П’єтра. Та і вцілому дуже красиве місто з приємною атмосферою. До речі, входить до переліку обʼєктів, що охороняються ЮНЕСКО.
Мілан
От мені всі казали, що у Мілані окрім собору та площі навколо нього дивитись нема на що. Я і сама спочатку досить скептично віднеслась до відвідування цього міста, а потім просто взяла і пішла гуляти ним. Частково то правда. Але тільки частково. У місті – безліч костелів та капличок, які варті уваги. З т.з. архітектури в основному, оскільки всередину я заходила тільки в один костел (пішла послухати як хор співає, навіть записала трохи). Було трохи смішно, як піп закрив основні двері, і я перелякалась, що доведеться тусити там, аж поки не скінчиться все дійство, але потім помітила відчинені бокові двері і вдало звідти втекла. Мілан прикольний. Багато цікавої архітектури. Місто, я в якому можна жити. Інфраструктура насправді кльова (університети, метро, торгівельні центри). Архітектура чимось нагадує північно-німецьку (Берлін, Гамбург), можливо, тому, що під час війни він теж був зруйнований та відбудовувався у ті ж роки (ці монументальні, з масивним камінним облицюванням будівлі, така ж масивна бруківка). Помітила досить багато бомжів – біля магазинів та інших закладів, що знаходяться в будівлях з козирком при вході – зазвичай, вони гніздяться по куткам, там у них цілі споруди з матрасів та іншого барахла. Чесно кажучи, мене здивувало, звідки стільки безпритульних у (майже) центрі міста. Я подібне спостерігала тільки у Португалії (але ж то – одна з найбідніших країн ЄС). Ще в них чомусь було багато зовнішньої комуністичної реклами (фотку, на жаль, не знайшла, видалила, мабуть…)
Турин
Потім був Турин. Він зустрів мене синім небом, сонцем і духом пригод. Пригоди не заставили чекати на себе – поперлася я в базиліку Суперга. Знаходиться вона на пагорбі близ Турину, звідти власне гарні види на місто. Та і до всього іншого у неї цікава історія. Так, в 1946 році сталася авіакатастрофа (літак зачепив базиліку та впав поблизу), в результаті якої загинули учасники футбольної команди “Торіно”, що летіли ним. Тепер на території стоїть своєрідний меморіал. Дістатися до базиліки досить просто, якщо знаєш маршрут або маєш гугл-мапу 🙂 Спочатку трамвай №15 до кінцевої, а потім – або машрутка, або фунікулер. Я про фунікулер, дурепа, не знала, тому хвилин 40 чекала на маршрутку, а потім ще бігала купувати квитки (здуру таки квитки таки на фунікулер лол, але водій не просив їх показувати, тож доїхала туди напівзайцем; назад вже їхала фунікулером – прикольний такий потяг, облаштований у все деревʼяне). Вид на Турин не те щоб звідти був ах і ох – дерева заважали. Але все ж – гарно. Та і базиліка прикольна. А щодо самого Турину – не зважаючи на те, що місто індустріальне, досить багато красивої, хоча і масивної, холоднуватої, архітектури, все таке чепурне (чи то, може, сонячна погода повпливала)
Генуя
Це буде сенсаційною заявою, але Генуя – місто, що сподобалося мені найбільше за всю італійську подорож. Почнемо з того, що я апріорі в захваті від міст, в яких є порт. Порт – це просто by default плюс сотня в карму місту. Генуя, більш того, має не тільки крутий порт, а ще й гори. Це ще плюс сотня. Якщо в двох словах – місто розташоване на схилі Апенінських гір, ото якщо ви читали про Лісабон (що він начебто – суцільні Андріївські), то уявіть тепер, що все місто – суцільний Андріївський. Центр розташований в низині, якщо йти вздовж узбережжя, а жилі райони – треба топати вгору. Причому нормально так вгору. Як там старі та немічні живуть – не уявляю, адже до багатьох домівок можна дістатися лише пішки, машиною там не проїдеш. Однак в місті є метро, а також фунікулери, так що, думаю, їм норм. Щодо гір. Ви вже всі в курсі, що якщо в місті (або поблизу) є щось, розташоване на висоті, або саме по собі високе – я туди обов’язково маю видертися. Ну, й те, що єбєня – єлей на душу (та ноги) скаженого мандрівника типу мене. Короче, попхалася я до якоїсь фортеці (Forte Sperone). Щоб ви розуміли – це 5 км. Вгору. Як я вже писала, гугл мапи в Італії працюють не дуже добре з маршрутами громадського транспорту. Цього разу вони мене підвели знову, проклавши тільки піший маршрут. Десь на півдорозі, вже добряче мокра та захекана, я дійшла до (та-да-да-дам!)… правильно – станції фунікулера 🙂 До фортеці я так і не потрапила, здається, вона була зачинена для відвідувачів (єдиний шлях, що я знайшла, був закритий, а неподалік якісь мужички щось ремонтували), зате прогулялась по горі та помилувалась заворожуючими видами. Дуже шкода, що на Геную в мене був тільки один день. Та і взагалі невдало запланувала все – дуже хотіла потрапити на маяк, або хоча б побачити його. Але, на жаль, ці дні на маяку були “не прийомні”, а подивитися хоча б одним оком банально не вистачило часу 😦 Зате порт крутий, це хоч трошки компенсувало засмучення через маяк.
Піза
Досить затишна та симпатична, але всі ми знаємо, що туди їдуть не містом прогулятись, а зробити селфі на фоні тієї самої вежі 🙂 На неї можна навіть піднятися, це коштує 18 євро. Зверніть увагу, що вхід не дозволено з речами (можна взяти тільки фото-техніку), тому речі треба здати в камеру схову (оскільки admission починається у зазначений на квитку час – це треба зробити заздалегідь, адже якщо ви провтикали свій час – вас уже не впустять). Поряд з вежею – собор, теж гарний. Але туди я не ходила, бо часу було обмаль (я у Пізі була проїздом, направляючись з Генуї до Флоренції)
Флоренція
Найбільший факап подорожі. По-перше, готель був архіпаскудний, клоповник якийсь. Це при тому, що готелі в Італії в принципі не дуже відрізняються комфортом. По-друге, весь день йшов дощ. По-третє, моя ідея подивитись на знамениті виноградні ферми Тоскани провалилась з тріском – я поїхала у якесь містечко, звідки мала би дістатися до одного замку (Castello di Verrazzano), але була друга половина дня, і тільки на місці я нагуглила, що екскурсія-дегустація в замку закінчується о третій (а туди ще пиляти було хвилин 40). Думала хоч прогулятися в ту сторону та помилуватися видами на поля, але там же ж усе private property, тому дійшла я рівно до першого собаки, що метрів за двісті прогавкав “куди сунеш, дурепа, я тобі сраку покусаю”. Тож довелось вертати назад (бо собак я боюсь люто). А так Флоренція дуже прикольна, є на що подивитися. Як мінімум той самий міст (Ponte Vecchio) і безліч архітектурних пам’яток.
Рим
Чомусь Рим мало кому подобається щиро. Типу – так, дуже гарне місто, пам’ятка на пам’ятці стоїть і пам’яткою поганає, місто всіх міст, центр всесвіту тощо, але. Але – натовпи туристів, все якесь рафіноване, комерціалізоване. Можливо, мені просто пощастило через те, що я була там у жовтні, а не в серпні. Але – то всьо брехня. Рим – реально крутий. А ще здоровезний. Тому я дуже шкодую, що відвела на нього всього два дні – цього реально дуже мало. Довелось галопом носитися по всіх місцях, котрі хотілось побачити. Це при тому, що я нікуди не заходила всередину (окрім собору св. Петра у Ватикані, Пантеону та Колізею) та при нагоді користувалась метро. Дуже багато місць залишилось невідвіданними, можливо, колись надолужу. Розповідати про Рим особливо нема чого – хто там був, і так все бачили, хто не був – обов’язково побачать. Прикольно вийшло з Колізеєм. Я його бачила тільки пізно ввечері та зранку, на сході сонця. Через те, що не було банально часу, відвідала його в день відльоту, можна сказати, в перших рядах відвідувачів. В цьому є величезний плюс – в такий час народу там ще дуже мало. Квитки бронювала онлайн – це, до речі, вигідніше, тому що доводиться стояти в куди меншій черзі на вході (черга для тих, у кого не було бронювання, навіть о восьмій ранку була вже досить велика).
Помпеї
Один з трьох “римських” днів я присвятила поїздці до Помпей. Дістатися туди легко, але трохи довго. Спочатку годину з хвостиком потягом до Неаполю, потім ще хвилин 40 приміським потягом до Помпеїв. Це при тому, що в Неаполі довелось чекати ще з півгодинки. Взагалі-то я і по самому Неаполю збиралася прогулятись, але часу не було, на жаль. Помпеї (точніше, те, що від них залишилось) – дуже атмосферне місце. Ви ж пам’ятаєте, що я люблю всілякий зруйнований стаф. Територія старих Помпей огороджена, вхід коштує щось близько 10 євро. Гуляти там можна вічність. Безліч вуличок, провулків, залишків будівель, стін. Воно трохи починає з часом набридати, бо все однакове. Але оця атмосфера мертвого міста, естетика смерті та невідворотності, розуміння колосальної переваги природи над людиною, запах історії, що, як желе, поглинає в себе повітря – оце все, воно дуже медитативне. А на обрії – все такий же величний, як і майже дві тисячі років тому, Везувій.
Ну, і наостанок – традиційне (ага, всього друге) відео (цього разу постаралась скоротити тривалість до 8 хвилин):
п.с. музика – Lacuna Coil
lissmouse 