Вільнюс – прекрасне атмосферне місто. Невелике, але з гарною старою архітектурою та якимось непередаванним шармом. Тут я була вже вдруге. Першого разу то було влітку, 1,5 роки тому, коли відвідувала Балтику (фотки можна глянути тут, а розповідь напишу якось пізніше). Ще тоді, пам’ятаю, коли гуглила, чи варто сюди їхати, знайшла чийсь тріп-репорт, в якому була дуже влучна фраза “Всі чомусь їдуть до Талінну, а до Вільнюсу не їдуть. Вони неправі”.

Цього разу це була подорож вихідного дня з колегами, буквально на кілька днів – чисто потусити, попити пива-води та трошки попрацювати ремоутом. Я та кілька колег працювали в понеділок-вівторок. На жаль, нам не вдалось забукати якийсь коворкінг, але попри те знайти місце з хорошим інтернетом тут не було проблемою – в будь-якій кав’ярні є пристойний вай-фай (ми засідали в Coffe Inn – мережа трохи хіпстерських кав’ярень із середньої мерзотності чаєм та (не знаю за якість) кави, розетками, столиками, кріслами-диванами). Далеко не у всіх країнах, де я була (взяти до прикладу ту ж Італію або Англію), у закладах є нормальний вай-фай, тому тут в цьому плані все було на п’ятірку. Не обійшлося без приколів:) Сидимо ми, працюємо, все тихо. І тут починає відбуватись щось як дві краплі води схоже на те, що я люблю називати вакханалією: набігає купа якихось людей, починають снувати там-сям; прийшов якийсь мужик з перфоратором, почав щось фіксити в кафешці; прийшов мужик з собакою, собака лазить по столам, гавкає; потім обісцявся (собака, не мужик), офіціянт принесла гору серветок та почала то все витирати. Короче, треш і угар – чисто тобі кіно Кустуриці, хіба що не вистачало акордеону та циган.
Сходили в музей бурштину та на мультимедійну (про мультимедійність дізнались вже на місці) виставку картин Ван Гога (дуже кльово та атмосферно), погуляли містом. Потрапили під сніг і дощ. Побували в Ужупісі (кльовий такий район, де проживают різного розливу митці, маргінали та подібні персонажі, я його обожнюю). Попили смачного литовського пива та скуштували литовських страв. Жили на вулиці Шевченка та фоткались біля його пам’ятника. Видерлись на дзвінницю кафедрального собору та помилувались містом зверху. На жаль, башта була на реконструкції, тому не потрапили (хоча я там була минулого разу – там кльово).
Ну, і традиційно трохи фоток (цього разу їх мало, бо через обставини подорожі не мала змоги виважено пофоткати)
п.с. Трохи пізніше ще буде відео 😉