мабуть, останнє, що я колись буду робити надалі – намагатись підтримати тих, кому набагато гірше, і хто прямо не просить допомоги. отримати відро жовчі у відповідь на щире хвилювання – такий собі фідбек. хуйовий

тим часом орки нищать ущент мою країну, нато їбало втручатись, а я все більше задумуюсь над шляхами повернення та вступу до якоїсь тро, мо хоч там від мене буде більше толку

—-
викреслювати людей із життя насправді набагато легше, ніж може здаватись. варто лиш задати просте, як двері, питання – «що я втрачаю?». тут важливо не піддатись на оманливо-спокусливе «що втрачають вони». то має їбать їх, а не вас. якщо вас послано, просто висмикуєм цей листок із щоденника, жмакаєм, жбурляєм на переробку (так екологічніше), фініта
перед цим, звісно, доведеться пару днів себе пожерти поїдом, бо ви ж бо хтіли, як краще, ви ж несли добро, а вас.. таке кароч
щодня тяготить те, що від тебе ніякого толку. наче й пів тижня на роботі корисне (для країни) робила, а через всратий чайка-менеджмент зробила, по суті, десь як на пів дня. бісить люто