все більше знайомих пишуть про то, що війна трошки надовше, ніж на пару тижнів. це злить. хоч і розумію, що таки вони праві, скоріш за все. ідея їхати на київ все більш примарна теж, бо, згідно здорового глузду, цивільним знаходитись у зоні бойових дій більше шкідливо, ніж навпаки, а тро, кажуть, упаковані, он навіть льоліка нікуди не беруть, що вже мені..
вперше з початку війни говорила з частиною команди. всі живі-здорові. ну але у кожного свої складнощі та історії. йобана війна
дуже скучаю за всіма. бути вимушено розкиданими по різним закордонам без – зовсім інше, ніж знаходитись на відстані убера і повідомлень «давай на вихах прогуляємось»
сни тепер максимально яскраві. ніколи на то не жалілась, та зараз, зважаючи на перманентний потік інформації, підсвідомості особливо є з чого плести своє чудернацьке кіно.

—-
​кожен має робити те, що може найкраще. я нічо найкраще не вмію, тож малюю плакати, з якими ходжу на мітинги. ну як малюю. беру за основу якусь гарну роботу і екстраполюю на свої куці художні можливості.