розкажу троха утопічну історію про переїзд до лондону
в мене була звичайна дворічна «візітор» віза, отримана минулого квітня. подальші плани були на отримання візи, що дає право на проживання, ну а поки так. восени в принципі вже могла подаватись, але не поспішала, бо ще до холєри всякого треба було владнати вдома. коли їхала в англію на різдвяно-новорічні, то дуже переживала, а чи не варто краще вже почати рішать щось із нормальною візою, дуже боялась не встигнути – на той час орки вже кублились на кордонах. тож одразу по поверненню в середині січня почала готувать доки. подалась 31 січня – з розрахунку на то, що за місяць маю отримать і буду потихеньку збиратись, в будь-якому разі за поточних обставин мати аусвайс на руках було б не зайвим. для перестраховки навіть замовила послугу “keep passport”, про всяк. бо залишитись без паспорту у разі піздєца було б ну супер невчасно (як ви пам’ятаєте, на той час я вже знатно сцялась щодо можливої війни). у візовому мені повідомили, що розгляд займе від місяця через затримки, власне я не здивувалась. зате кріпко здивувалась, коли вже 8-го лютого отримала листа про готовність рішення. для мене назавжди залишиться загадкою, як сі трапила така скоропостижність, але то натурально врятувало мене. рівно за тиждень я вже сиділа у бориспольському аеропорту, а далі ви знаєте