тривожна валізка
у 14-му було так страшно, що мозок півроку знаходився в заціпенінні і міркував приблизно так: якщо почнеться, то почнеться прям щяс, ніхто ніяких валізок вже не напакує, сиди на сраці рівно і чекай. а коли стало зрозуміло, що не почнеться – тут же накрило звичною безпечністю. як я вже казала, всі ці роки сама лиш думка про війну у моїй хаті сприймалась як абсолют абсурду

а у січні я таки спакувала її. точніше, не її, а його – тактичний 30-літровий рюкзак «кажан» чийогось вітчизняного виробництва. купувала на майбутню подорож у португалію весною 20-го, якій через ковідло не судилось трапитись. збирала по всім канонам і завітам, хіба без палатки, сигнального свистка і буржуйки. крутий тактичний надувний коврик, ліхтарики-батарейки, медицина-гігієна, дощовик, посуд і таке інше. навіть мотузкою на 20 м прибарахлилась. коли їхала, то, звісно, найцінніші персональні речі забрала (документи, специфічні ліки тощо). 24.02.22 його взяли мої дівчата, коли востаннє прийшли до сєні, сподіваюсь, хоч щось стало у нагоді. ну і сподіваюсь, що колись (цього літа?) схожу з тим тактичним крутим ковриком десь на пікнік.