якщо вірити відчуттям, я більш-менш допленталась до стадії прийняття. того, що можу не побачити свої домівки – і зйомну, де залишилось фактично все життя, і власну, так і не доремонтовану, де життя так і не почалось (яка зате вижерла тупо всі до копійки гроші, зароблені за довгі роки, і ще охуліон боргів). воаховуючи те, що вони знаходяться в одному жк, якщо прилетить – то з великою вірогідністю поминай, як звати, обидві
більш за все шкодуватиму за книжками (ага, отим мільйоном, якого мені, за попередніми підрахунками, мало вистачити до пенсії), музичними дисками, листівками від коханого, казковою синьоволосою картиною від синьоволосої надєжди, пінгвіном пітером, ведмедем (на жаль, без імені) і сертифікатом баронеси сіленду. втратити всі гроші – всього лиш дуже образливо, бо гроші – ресурс відтворювальний. є речі (хай навіть матеріальні) набагато цінніші..
а, ще. бути параноїком шось надто часто допомагає. минулого літа, коли їхала у лондона, щось затривожилась і про всяк взяла всі важливі доки. ніколи раніше того не робила, а тут шото мене сподвигло (мало шо, пожежа, потоп, кінець світу). тоді це було продиктовано скоріше тим, що кількість дуже важливих паперів перейшла якусь психологічно критичну межу. з тих пір постійно таскала той пакунок. виявилось таки помічне