безмежно вражена, звідки у дівчинки співорганізаторки на незмінної ораторки лондонських мітингів беруться сили то всьо робити вже півтора місяці. перший місяць з яких акція взагалі відбувалась на щоденній основі. дівчинці 22 роки всього. і звідки беруться сили та розуміння, що і як робити, у волонтерів. я завжди була безпорадна, безтолкова і зайва у цьому двіжі корисних і добрих справ. навіть знайти, кому копійчину кинуть, щоб толк був – і то проблема часто. якесь таке гнітюче відчуття нікчемности, майже як ото у віруючих фобія, що коли в них петро (чи хто там за головного) спитає за хороші діла, а ти такий бля та якось не склалось з цим хтів та не вмів. такоє

ще виникла раптова думка, навіть хз, нахіба – а в рашці існує таке явище як військова волонтерка?