ще в попередні пришестя минулого року збиралась написать пітеру і, мо, зустрітись, та шось так і не зібралась. бо ж пару років не спілкувались, і взаналі він кудись пропав із фісбуку, хоч пінганути тре, чи живий-здоровий. оце от знов воно мені муляє, але зупиняє практично безсумнівний комітмент на зустріч або щонайменше розлогу переписку, бо «яксправами» за всих обставин не обійдешся. не те, щоб я не хотіла спілкуватись абощо, просто саме зараз, з початком повномаштабної, тупо нема енергії на спілкування, тим більше зі, скажімо так, не найближчим оточенням. навіть товаришам якщо пишу, то моторошно лаконічно. зважую кожне слово, як на вагагах – чи доречно, чи не зобидить, потім викидаю усі в смітник і відправляю «пінг, як ти?». в перші тижні півтора кожен день всіх смикала, мабуть, заїбла. сорі, чуваки і чувіхи, переживала за всіх

а пітеру таки треба написать