люто скучаю за своїм кошеням. я, мабуть, вже казала, що, няшкаючи його у ліжку вранці 14 лютого, не могла втікти від думки, що роблю то востаннє. за 13 з гаком років він так і залишився для мене кошеням. зараз ним опікуються дуже хороші люди, впевнена, що все у нього добре, та все ж сумую. невідомо, скільки ще спливе часу, перш ніж я матиму змогу повернутись. чи зустрінемось?