ранкова канонічна вівсянка з англійським чаєм, приуроченим до ювілею (маркетинг, канєш, але дуже скоро подібних коробочок не знайдеш, а пам’ять най буде)

виявляється, на нульовому меридіані можна не тільки у грінвічі постоять, а і в лісі неподалік (ну як на єбєня, де воно знаходиться, то цілком неподалік, всього півтори години пішки чи 45 хв транспортом) від нашого дому (pole hill obelisk). а сам ліс – натурально здоровезний дрімучий, далі за ним – кінець світу

як людина, зо страждає на топографічний кретинизм, з приємністю відзначаю, що починаю помалу відчувати географію лондону, вибудовувати інтуїтивну (а часто вже і цілком емпіричну) мапу багатьох районів та відстаней між ними