вчора знов, у 100500-мільярдний раз, відбулось сонцестояння – той клятий день, що завжди настає раптово і запускає відлік денного годинника назад. наче відлік до смерти. не люблю цей день, бо він несе відверто депресивний наратив. потім ще ті ж відчуття будуть у кінці липня на дн. а потім вже всьо – внутрішнє окуклення на наступні півроку