короче, бігать – не моє. перший раз було просто дуже цікаво – як то. я ж бо ніколи в житті з власної волі не бігала. подалась на наші «болота». одразу відмітила, що бігать вздовж каналу психологічно напряжно. там канал довжелезний, його оббігти тупо нереально. поставила собі чек-поінт, добігла, розвернулась і попензлюваоа назад. з плюсів: більшу (на жаль, не всю) частину дороги біжиш вздовж симпатичного і тихого каналу. з мінусів: чим далі біжиш вперед – тим довше сі вертати назад

другий раз побігла на «сільський» район. наче завжди можна повернути назад, якщо задовбався, але оце «та ще два перехрестя» трохи збиває з курсу, а потім – та ж сама проблема – кудись сі запхав, а тепер то саме тре клигати назад

я ще пару раз туди бігала, але проблема магічним чином не вирішилась. з пізнавальної точки зору там скучно – хати, перехрестя. з фізичної – те саме «чим далі вперед, тим довше назад»

короче, сьогодні долання кілометрів додом мене вже відверто дратувало, ще й люди та машини кругом

висновок такий – складність контролю над моментом, коли вже «всьо, задовбалась, кенсел» мене бісить, відповідно задоволення від заняття не маю, відповідно не бачу в ньому сенсу

зал краще. там ти завжди маєш змогу «встати і піти», тому можеш займатись теоретично вічно. ще й толк більш передбачуваний