нарешті зробила це – дозволила собі нікуди не бігти, а просто повалятись у траві, відпочити і насолодитись серпнем. як у далекі студентські роки. це було супер складно – змусити себе відпочивать. розумію, що «складно» в умовах війни звучить якось не дуже доречно у випадку «лягти в траву і дивитись у небо», ще складніше не жерти себе за те

але наче робе. наче в далекій молодості – духмяно-сонячне таке відчуття всеосяжності