ходили сьогодні в museum of the home, так прикольно, я там була у лютому 14-го, тоді він називався ще geffrye museum, як я сьогодні взнала – на честь засновника богадільні у цьому будинку у лохматих 1700-х, яка потім, власне, і стала музєм у 1914 (!!!) році. 8,5 років тому музей займав невелику частину будинку, тому сьогодні я його не впізнала і навіть почала хвилюватись за своє ментальне здоров‘я – чи раптом я чогось люто не наплутала або придумала. але ніт, всьо норм, просто він з 2018 по 2021 був на реновації, і тепер там все інакше і ого-го яка крутезна місцина

---

проходячи повз чергову чепурну похоронну агенцію, раптово дійшла до думки, що одна з найяскравіших рис, що відрізняє провінцію типу мого коростишева від «города» – публічні похоронні процесії. з дитинства звикла, що похорон це про ходу, майже як на параді, на кладовище через усе місто – бо скіко того міста, до «мо’гилок» півгодини пішки. і якщо на твоєму шляху такий двіж – нідайбох піти назустріч, це люта анафема, тре або обходить, або стать вкопаним і чекать, поки пройдуть повз

але то моє село. навіть у жи такого вже нема (сєргєіча коли ховали, то з двору просто автобуси їхали), що казати про київ чи заграниці (тут взагалі, здається, окрім королеви, ніхто не мре)