ліричне. ще тільки понеділок, а я вже така зайобана – хоч лягай і помри. в якийсь момент завжди настає оте сакральне «та їбісь воно все», шкода, що через поточну ситуацію не можу собі дозволити сього категоричного стану. зараз іду і дивлюсь у свинцеве осіннє небо, вкотре пережовую думку про то, шо вже третій рік життєм несеться якась люта хуйня, відтворюю ту хуйню диким калейдоскопом, наче тізєр, і таке – а що як одного разу просто лягти десь під деревом і не повернутись додом? ведмежа шкода