тусую в лісабонському аеропорті, чекаю на літак на мадейру. як завжди, стрьомно летіти, а ще сумно то робити самій 😦 відвикла вже
чи не вперше геть нема настрою кудись летіти на відпочинок, хз. куди, нашо?

…

у літаку поруч пара «пенсії і пляски», обоє сиві і снобуваті. вона, зціпивши губи, несамовито читає (чи гортає) паперову книгу, він пирить у щось на смартфоні. іноді зиркають на мене як на тойво. мабуть, невзлюбили за то, шо виходила зі свого «біля вікна» до вітру, змусивши їх кряхтіти. сорян, рібята, то природнє