якось не складається нормально писати днявку у цій подорожі, хз, шо так. тому я трошки рандомно і уривчасто поки
сиджу зараз на черговому краю світу, жопою на камінні, ногами до океану. він дуже гарно шумить, хвилі майже до кросівок підбираються. понто до сол, що значить «точка сонця». сонця мені тут на рік вистачить, я вже навіть не хвилююсь через згоряння, все одно крему нема
мене від фуншалу сюди підвезла власниця хати, що я пару днів там знімала. взагалі за ці дні я з десяток разів думала думки від «нахєра я сюди попхалась як я звідси вибиратись взагалі планую» до «як же охуєнно»
в селі майже нічого ніт, пара жрачних, мікро торговий центр і 100500 покручених вуличок високо у горах. на одній я і живу сьогодні-завтра. хочу піти у хайк, хоч і лячно. з іншого боку, більше тут нема чим зайнятись. складно без машини, але поки виживаю. хз, шо тут місцеві роблять, якщо вони взагалі тут є, бо, здається, кожна друга хата – під оренду
взагалі ця поїздка на мадейру – найбільша поки що в моєму житті авантюра. але я давно мріяла, та..
дуже добре бути у вілпустці і не думати про роботу, не пам‘ятаю, коли востаннє я про неї не думала більше, ніж тиждень. мабуть, так і має виглядати сабатікал

……

сиджу зараз у кріслі-качалці, навпроти – міні-басейн, ген за ним вниз – мільярд хатів і океан. в мене «хата» у котеджі, але це скоріш гараж, ггг, зате є пралка, я хоч за півтора тижні випралась