все-таки мати фінансову свободу – безцінно. вчора я стражденно весь вечір думала, йти мені у якийсь хайк чи не йти, а ще – як його завтра добиратись із цього села у наступну точку, туди через село автобус аж раз на день ходе, та й то хз, де саме прирібна мені останівка (з цим тут дуже складно все)
а сьогодні зранку подивилась у гугломапу, шо до тих хайків ще дохолєри далеко пиздячить, і ще більш неясно, як із них вертати назад. і шо із фуншала у порто моніз набагато легше дістатись. і, короче, псіханула, зібрала шмот, забукала готель, написала «своєму таксисту» (це окрема історія) і поїхала у фуншал. тут якось приємніше і зрозуміліше
а, ну і власне про фінансову свободу. додаткова ніч у фуншалі потягнула під 70 євро + 40 євро таксо. і це прекрасно мати можливість обміняти сотню з гаком євро на нормальне самопочуття замість панічних думок «шо я тут роблю і як звідси вибратись»

вкотре пересвідчилась у двох речах:

• їхати у понто до сол було поки що моєю найбільшою помилкою
• звалити звідти було поки що моїм найкращим рішенням
  я сходила у непоганий мілітарі музей, у дуже класний музей фотографії, пообідала у симпатичному «хелсі фуд» ресторанчику, повечеряла від пуза у затишному не дуже хелсі, але дуже смачному іншому ресторанчику, намутила кайфовий (схоже, єдиний на весь фуншал, ггг) паб із крафтовим пивом. короче, цей день поки на диво чудовий, аж боюся наврочити