не робити майже нічого півтора дня. ну просто тому, шо нема шо робити. читати, пити вино, дивитись/слухати океан вперемішку із кататонією. мабуть, саме такі відпустки мають бути ближче до старості
з подивом, до речі, зустріла зранку у готельній столовці десь із десяток людей. була майже впевнена, що я тут чи не сама)) цікаво, скільки з них зупинялись більш, ніж на одну ніч? тут переважна більшість контингенту проїздом/проходом на годинку-дві, особливо виразно «паляться» групові тури, з‘являючись раптовими зграйками, снують вздовж берега з камерами, кубляться у ресторанчиках. і так само одномоментно зникають. десь після 5-ї все порожніє

майже всі котеджі стоять зі сліпими зачиненими вікнами, більшість готелів теж. насправді, можливо, мій готель і ще один неродалік – єдині працюючі. вони невеличкі. обслуговувати здоровенне одоробло з двома пасажирами ніхто, ясношо, не буде
комплекс із басейнами (природні теплі басейни – це, власне, фішка порто монізу) зачинено. є, правда, кілька «калюж» у відкритому доступі, там усі і пасуться, навіть я ноги пополоскала. може, завтра зранку схожу скупнусь, якщо не засцю і дощу не буде

цікаво, як тут влітку. мабуть, кучно і гамірно, в басейнах не проштовхнутися, хайкери хайкають. я тіко прогулялась вгору хвилин 20, щось лячно мені було йти хайкати одній у суцільній пустці. колись іншим разом, у наступному житті

все-таки лангольєри. сиджу у барі при готелі, однісінька. бар великий, а я маленька. і спеціальна людина, що зустрічає відвідувачів, стоїть на посту, чемно і при параді. цікаво, як вони готують на одну-три людини, якщо це, наприклад, суп? чи не готують.. до речі, судячи зі звуків розмов, персоналу тут штуки 4 десь снує. цікава, мабуть, робота – тусити у порожньому барі порожнього готелю -_-