сьогодні +37, завтра має буть 38 і взагалі вже півтора тижні якесь пекло і ще дні три має триматись. а ви кажете «у ваших англіях постійно діщ». ага, постійніше нема куди

п.с. да, тут же по хатах кондиціонерів не положено

leeds castle. якщо що – це не там, де місто leeds, між ними майже 250 миль. я не встигла дізнатись, як то пояснюється, тому поки так

це були дні, коли я інтенсивно збиралась приготувати борщ, і раптом таке видіння

а всього лиш середина літа…

ми просто гуляли

просто гуляли. довго роздумували про сенси жестів на 1-шій фотці; далі – розкішна годинникова башта посеред мікро-парку у жилому кварталі; на 4-ій фотці – піпол дивиться уімблдон, на 5-ій – магазинчик із серіалу “black books”, а на останній – один з моїх улюблених яскравих куточків міста (коли наступний раз туди натраплю – нарешті збережу на мапі)

трохи побутового бруталізму. сьогодні вперше в житті спробувала папайю, а ще на мене вперше за охуліон років (реально десь із глупого дитинства) опорожнилась (пардон) якась перната

а вчора їздили у Hampton Court Palace, мабуть, чи не найцікавіший англійський палац на моїй пам‘яті (і точно один з «най» за всі подорожі). відомий насамперед тим, що був резиденцією генріха viii, дуже, скажімо так, специфічного персонажа серед численних британських монархів (поки шо єдиний, чию персоналію я вже чітко розрізняю). відомий вася не в останню чергу тим, що був одружений 100500 раз, і не всі його колишні помирали своєю смертю (анна болейн – це звідти)

короче, бігать – не моє. перший раз було просто дуже цікаво – як то. я ж бо ніколи в житті з власної волі не бігала. подалась на наші «болота». одразу відмітила, що бігать вздовж каналу психологічно напряжно. там канал довжелезний, його оббігти тупо нереально. поставила собі чек-поінт, добігла, розвернулась і попензлюваоа назад. з плюсів: більшу (на жаль, не всю) частину дороги біжиш вздовж симпатичного і тихого каналу. з мінусів: чим далі біжиш вперед – тим довше сі вертати назад

другий раз побігла на «сільський» район. наче завжди можна повернути назад, якщо задовбався, але оце «та ще два перехрестя» трохи збиває з курсу, а потім – та ж сама проблема – кудись сі запхав, а тепер то саме тре клигати назад

я ще пару раз туди бігала, але проблема магічним чином не вирішилась. з пізнавальної точки зору там скучно – хати, перехрестя. з фізичної – те саме «чим далі вперед, тим довше назад»

короче, сьогодні долання кілометрів додом мене вже відверто дратувало, ще й люди та машини кругом

висновок такий – складність контролю над моментом, коли вже «всьо, задовбалась, кенсел» мене бісить, відповідно задоволення від заняття не маю, відповідно не бачу в ньому сенсу

зал краще. там ти завжди маєш змогу «встати і піти», тому можеш займатись теоретично вічно. ще й толк більш передбачуваний

трохи дивне, але. відмічаю, що лондон потроху стає затісним. все менше «необгуляних» районів, все частіше туплю над питанням, куди піти (у вихідні. у будні моціон простий – пару кіл по рідженс парку з книжкою)

їздили у один (кльовий) музей, а там за сумісництвом ходили у павільйон з метеликами. але ж ти подиви, на які гарні створіння перероджується бридка гусінь

а потім я просто довго-довго гуляла, це взагалі чи не єдине, чим наразі хочеться займатись. просто взутися у навушники, присмоктатись до ютуб музіку і пиздувать у всесвіт