шось нагребло страшенно та раптово. хз, може, напівчорне небо таке дає. усвідомлення (справжнє, глибоке) того, шо свої кращі [молоді] літа (оті нещасні пару років) ти вже віджив – як же воно курвить і дратує. найбільше дратує в контексті того, що чим далі, тим гірше, і наступні пару років точно нічого хорошого не принесуть (це якщо дожити), а далі, ясношо, старость болєзні смєрть

це вже клята криза середнього віку, вона, ага? чи просто їбуча росія, що псує життя тих, у кого його не забирає? чи то, шо у мене за місяць знов проклятущий дн? чи ота всрата хмара?

день конституції. пафосу не буде. мала доволі будній вихідний, наче до війни. почитала трохи книжку по расту, налаштувала іде-шку. сходила в зал. поїхала потім гулять у річмонд. та й таке

кременчук. кожен раз, коли здається, що найлютіший пиздець цієї війни вже трапився, російська мерзота переконує у зворотньому

вчора я вже практично зважилась і думала сьогодні-завтра починать готуватись, десь з розрахунку на то, щоб справитись не більше, ніж за два тижні і до 28-го липня повернутись. тобто їхать треба через тижня півтора максимум

вночі снилось, як на мене летять ракети – розміром із мотоцикл і чомусь блакитні. я дивилась на то у вікно, вклякнувши і навіть без думки тікать – бо куди тут вже втечеш

а зранку знов прилетіло у мій жк. обидві мої хати все ще цілі, але сильно пошкодило сусідній будинок, є жертви. це неприємно усвідомлювать, але цей жк зараз один з найнебезпечніших у місті – через той клятий завод «артем». минулий раз русня, звісно, браво відрапортувала, що все там знищила, але, схоже, то був піздьож для своїх. маю сумніви, що сьогодні в них щось вийшло, а це значить, що жк продовжує сидіти на пороховій бочці – підари смердючі з того заводу навряд злізуть, ракети в них є. та і взагалі шось останні пару днів вони осатаніли з обстрілами

тому питання поїздки я, мабуть, знов прикрию, поки до серпня, а там побачимо. в мене ще вчора недобрі передчуття щодо цієї ідеї були, а інтуїція мене рідко підводить

насправді дивний стан. всередині кипить холодним рідким азотом лютий спокій, я хз, коли воно прорве, бо це шось нездорове – не битися в істериці за таких обставин, натомість членороздільно розмишлять «у кацапів біснування, не їдь туди, вб‘ють нахуй, а треба до дня народження дожить, їдь вже після»

треба нарешті їхать і таки закривать справи у києві. вже місяці два мучаюсь цією думкою. з одного боку – треба, прям дуже. з іншого – там піздєц гемору і стрьомно

випадково у своєму улюбленому ріджентс парку натрапила на рослину з дитинства, в душі не їбу, шо воно таке, але колись ми, мілкі, обожнювали лопати ті «плоди» – доторкаєшся, а воно шшшурх – і різко розкукожилось та виплюнуло насіння. чим більш бубнявим то було, тим від легшого доторку воно еякулювало. скіко радости то приносило, ой вей

вчора знов, у 100500-мільярдний раз, відбулось сонцестояння – той клятий день, що завжди настає раптово і запускає відлік денного годинника назад. наче відлік до смерти. не люблю цей день, бо він несе відверто депресивний наратив. потім ще ті ж відчуття будуть у кінці липня на дн. а потім вже всьо – внутрішнє окуклення на наступні півроку

вперше з початку повномаштабної таки сходила на концерт. 30 років esoteric. культова контора в дуже вузьких колах. власне непримітний невеличкий клуб чоловік на 100 прекрасно демонстрував концепт культовості

на розігріві був якийсь електронік проєкт колишнього учасника (нічо так, до речі, якщо судити по тому, на що ми встигли) і до того суцільний ноунейм для мене банда cosecration – відносно дефолтний дез-дум, але раптово приємний

купила тематичну футболку, не те, щоб в мене була потреба у подібного штибу крамі, але її ювілейність підкупила автентичністю – от у скількох людей у всьому світі тепер є футболка із 30-річного концерту esoteric? отож

згадувала сєргєіча. він би зацінив. хоча і поворчав би щось на кшталт «уже нє тє, от епістемолоджікал деспонденсі!»

вперше в житті займалась у залі. передчуваю завтрашню крепатурку, особливо в ногах. треба нагуглить якусь осмислену програму, бо я як той самурай – мети нема, є тіко шлях, але без мети годину там стовбичити троха скучно