зранку бомбили київ. прилетіло на святошин, поділ і лук‘янівку – у метро повибивало хвилею вікна, пошкодило будинок навпроти. це ж практично мій дім. шкода, що пекла не існує, і русні ніде буде горіти. тому я просто бажаю всим цим чєртям здохнути, поголовно. мордор має бути стертим з лиця землі вщент. як там ваш підар пропагандистський казав – у радіоактивний попіл. і ні нанометром крупніше

(фото коханої лук‘янівки)

Continue reading →

про те, що «щось почнеться вночі 16-го» не чув хіба мертвий, бо неслось із кожної праски. і зіграло свою класичну роль хлопчика і вовків, бо коли нічого не трапилось – нарід так відпустило, наче весь москаль взяв і скоропостижно повиздихав. скептики цих чуток почали відверто усміхатись з тих, хто сцявся, а останні з полегшенням видихнули. власне я теж рівно тиждень, аж до 24-го, себе картала за панічність, істеричність і надмірну полохливість. а ще за то, що тепер доводилось безвилазно сидіти у лондоніях холєра зна скільки, поки не отримаю brp (вид на проживання), а це може затягнутись на місяці.

Continue reading →

сьогодні опівночі буде рівно місяць з того дня, як ми панічно купували мені квиток на лондон. він був дуже дорогим, а я була дуже налякана

Continue reading →

їбучі орки все сі не вспокоять, схоже, війна справді надовго, і повернення додому найближчими місяцями мені не світить 😦 кожен день це усвідомлення дратує все більше, та зарадити тому ніяк не маю змоги, рятуюсь щоденними донатами, поставила за мету 500-1500 грн/день. окрім плакатів-мітингів та волонтерки по роботі над лендосом для підтримки україни це все, на що я взагалі здатна..

Continue reading →

від початку війни не слухала нової музики. мала на телефоні півтора десятка альбомів, завантажених ще для перельоту на лондон, їх і мусолила весь час, коли була необхідність пересуватись містом. вчора нарешті наважилась подивитись, що там нового. нового небагато, але свіжий crowbar – у саме серденько. зле і сумне

спробувала подивитись рос тіві. я взагалі не фанат інформаційної бульбашки, маю потребу знати, шо там сі коїть у стані ворога, із першоджерел. власне, тому і маю у підписках трошки різного штибу наволочі – щоб тримати себе в тонусі. але рос тіві відверто не осилила, слабачка. хвилин на 20 вистачило. від тої лютої жесті волосся стає дибки та сивіє

все більше знайомих пишуть про то, що війна трошки надовше, ніж на пару тижнів. це злить. хоч і розумію, що таки вони праві, скоріш за все. ідея їхати на київ все більш примарна теж, бо, згідно здорового глузду, цивільним знаходитись у зоні бойових дій більше шкідливо, ніж навпаки, а тро, кажуть, упаковані, он навіть льоліка нікуди не беруть, що вже мені..
вперше з початку війни говорила з частиною команди. всі живі-здорові. ну але у кожного свої складнощі та історії. йобана війна
дуже скучаю за всіма. бути вимушено розкиданими по різним закордонам без – зовсім інше, ніж знаходитись на відстані убера і повідомлень «давай на вихах прогуляємось»
сни тепер максимально яскраві. ніколи на то не жалілась, та зараз, зважаючи на перманентний потік інформації, підсвідомості особливо є з чого плести своє чудернацьке кіно.

—-
​кожен має робити те, що може найкраще. я нічо найкраще не вмію, тож малюю плакати, з якими ходжу на мітинги. ну як малюю. беру за основу якусь гарну роботу і екстраполюю на свої куці художні можливості.

мабуть, останнє, що я колись буду робити надалі – намагатись підтримати тих, кому набагато гірше, і хто прямо не просить допомоги. отримати відро жовчі у відповідь на щире хвилювання – такий собі фідбек. хуйовий

тим часом орки нищать ущент мою країну, нато їбало втручатись, а я все більше задумуюсь над шляхами повернення та вступу до якоїсь тро, мо хоч там від мене буде більше толку

Continue reading →

від безпеки плющить. смачно їсти, м’яко спати, приймати кожного ранку душ та варити каву в жезві. навряд чи я заслужила бути у ці моторошні часи тут, у лондоні, а не поруч з усима, в україні..
останні пару днів нарешті займалась соціально корисним, хоч і «диванним». може, десь там хоч трошки зарахується..
більш за все хочеться, щоб окупант повиздихав в нуль

сьогодні, слава неймовірним людям, була успішно проведена операція «врятувати рядового абсента». день довжиною в тиждень. востаннє мене так колошматило в ніч з 13 на 14, потім 14-го, потім в ніч з 14 на 15, далі 15-го і, власне, вчора, коли я чітко усвідомила – варіантів, окрім як діяти, тупо нема, будь-яке очікування рано чи пізно == загибель. мені до сих пір недобре від думки, на яку небезпеку наражались люди, що врятували моє старече кошеня..
тепер за першої ж більш-менш безпечної нагоди – на київ

коли я писала цей текст, я була впевнена, що опублікую його буквально за пару тижнів із приміткою «як не треба піддаватись паніці». згодом, коли стало зрозуміло, що в англії мене спіткають бюрократичні проблеми з отриманням BRP і, фактично, невиїздом до україни у найближчому майбутньому, я подумки дописувала до примітки такі епітети як «дурочка» та «істеричка». кілька останніх днів я люто себе картала за слабодухість, бо ж оцими руками похєрила можливості повернутись домів виключно своїми панічними настроями, які, за всіма наявними на той момент знаками, справді не мали сенсу. сьогодні вранці я усвідомила, що, на жаль, моє спонтанне рішення не було помилкою. ще ніколи з таким жахом я не осмислювала думку, що мої передчуття мене, як завжди (да..) не підвели. з іншого боку, відчуваю страшний сором, що я тут, у безпеці, а більшість моїх – там. і все моє життя – там

Continue reading →