бляха, раптово згадала, шо в мене стогодні ювілей – 15 років у айті -_- жесть, яка я стара..

днями мені порекомендували дозувати новини. та я, наче, і так дозую – переважна більшість тг-каналів, що я читаю, постять одне й те ж (можна було б і повідписуватист, але окрім новин там є троха питомого контенту), а канонічні новини я не читаю вже сто років. і все ж останнім часом кожного дня в мене стан суцільної немічности і безпорадности. хочеться стать отако посеред вулиці, завити щодурі, поламать чи побить шось і добряче проревітися (а потім, звісно, задонатить на армію). таке

сьогодні за вікном було отак. нарешті після N місяців, проведених тут за ці роки, побачила, що таке “туманний альбіон”

не маю навіть, що писати. в мені виключно лють і ненависть. всі тижні з їх робочими буднями і прогулянковими вихідними вже майже звично перекреслюються у понеділковий ранок цією безпорадною люттю. росія має бути знищена як явище, як пухлина, як чиряк на сраці людства

за майже рік вже сформувався певний список улюблених районів для погуляти. в основному це спальники або навпаки бізнес-центри, де людина на вулиці у вихідний – наче інопланетянин чи дракон. типу як у києві коханий поділ, тільки нааабагато маштабніше. от, наприклад, southwark один з них, ма лав

hampsted heath то все-таки любов

тим часом операція «зуби» перейшла на новий, тимчасово фінішний, етап. все, що мало буть пофікшено і залатано, було пофікшено і залатано, залишились страшні злоїбучі імпланти. їх мені у січні вкрутили у кількості 2 шт, тепер на вкручене треба щось накрутить зверху. в цьому році згідно зі страхівкою можна накрутити тіко один, і я тому рада, бо вже піздєц втомилась ходити майже щотижня на цей дентичний ешафот. кожного разу стискаєш сі в кулак до розміру молекули, щоб не довести сі до панічної атаки, бо, господи, кожен раз це люте передчуття невідворотного жаху (хоча варто віддати належне – мій дантист офігенно робе своє діло і так, щоб я не встигла перейти до стану «бля, я зараз помру»)

сьогодні була перша частина роботи з першим імплантом, все в кровіщі, всі діла. наступні пару днів будуть прикольними, я одразу згадала 23 січня, себе з розпатраною ротякою і думками «це ж тепер я хз коли зможу нормально їсти і що робити беззубій зі швами по всьому роті, коли почнеться війна? я ж не зможу їсти снікерси із тривожного рюкзака, і хто мені шви зніме?». якби та операція трапилась хоча б тижнем пізніше, я хз, як би все обернулось