ці кілька днів ледь не плачу від хороших новин із фронту. усвідомлюю, що частково працює іпсо, але ж і факти звільнень наших міст нікуди діти. їбаште їх, котики, кацап має здохнути на цій землі. слава Україні!

сьогодні ввечері померла королева

власне венеція, мурано-бурано, церкви-музеї-галереї, +2 відверто зайвих кіло за три дні і набагато вдумливіший погляд на неї, ніж у 2017-му (чи коли я там була). минулого разу культурна частина була повністю відсутня за браком часу. от надолужила, і дуже недарма, бо в цьому плані венеція топчик (чого тільки та біліотека вартує). з іншого боку, коли знаходишся там більше двох днів, від кам’яно-водних джунглів практично без жодної рослинності помалу починається панічний приступ. в будь-якому разі, хороші вихідні, це ж уперше за 2,5 роки (пиздець, час, шо ти робиш -_-) у європу з’їздила

по венеції згодом, а наразі просто зауважу, що давно я не була така ображена і розлючена. з початком повномаштабної то було один лиш раз – коли зі мною комунікували (це була остання комунікація) у неприховано жовчній манері. я за довгі роки відростила на собі досить моцного панциря, і мене тепер складно вивести із себе, тож коли це комусь таки вдається, то виключно шляхом наступу на найскнситивніше. несправедливі обвинувачення – моя ахілесова п‘ята. мо, потім більше розповім, тра подивитись, що буде далі

летимо у венецію. коротенькі вихідні, перша європа за 2,5 роки. якщо чесно, не люблю ранні вильоти (наш о 6:20), якщо це не повернення домів. вставати о 1-й ночі, щоб, раптом шо з таксями, встигнути на автобуси.. а потім доїхати до аеропорту за 40 хвилин і три години там нудитись. і весь день хтіть спати. ну нічо, скіко того життя, щоб за таке нить

трохи хорошого, бо шо ото

мені ж оце продовжили робити зуби тут. процес нешвидкий (прийом раз на тиждень-півтора і по півгодини-годину максимум, це з усима пре- і пост-амбулами), та і зубів робить пів рота, ну але штош. найдовше зайняло долікувать то, шо не долікували і нашвидкуруч залатали за пару днів до моєї евакуації. я була впевнена, що воно вже доліковуванню не підляга, і треба буде того зуба знищить. а нє, за 4 (чи скільки там, я збилась) заходи нарешті звершилось – сьогодні мені поставили першеньку в моєму житті коронку. паралельно ще підпломбували одного пенька поруч. далі черга ще 5 пеньків і 2 імплантів, що також чекають на корони

зараз страшно уявити, скільки ще часу мені ходити до зубатого і страждати, але ще півроку тому було моторошно від того, що мені розпанахали пів ротяки, залишивши фактично беззубою (насправді найбільший жах був через шви, я супер рада, що встигла їх зняти). не перестаю дивуватись адаптивности людського організму, бо вже у березні я навчилась комляти практично будь-яку їжу і звиклась з тим, що в роті якась неповноцінна хрінь замість щелепи

короче, ніколи б не подумала, що ходитиму з англійськими зубами, але життя, курвамать, непередбачуване

знов якісь паскудні передчуття. не те щоб вони кудись сильно зникали, просто є миті, коли зашкалює так, аж запах відчуваєш. темніє рано

це звучить дивно, але є річ, яка (поки шо) мене найміцніше поєднує з минулим життям – гігієнічна помада, яку я купила ще, мабуть, минулого року, і так і не вимазала за більш ніж 6 місяців..

осінь суне..